Віденський реквієм

З давніх-давен пам’ять небіжчиків було прийнято вшановувати у всіх народів, але традиції поховань є найрізноманітнішими: хто розвіював прах померлого за вітром, а хто муміфікував небіжчика. У будь-якому випадку, як традиційні християнські кладовища, так і незвичайні поховання стали предметом туристичного попиту.

У Москві вас неодмінно будуть закликати в рупор покататися на автобусі до Ваганьковського кладовища і оглянути могили Єсеніна і Висоцького. У Парижі гіди проводять спеціальні тури по кладовищах, де поховані класики французької літератури або відомі всьому світу актори. Практично в кожній країні є свої знамениті небіжчики і нестандартні могили. Екскурсоводи помітили, що це привертає інтерес, і завалили туристів «спеціальними»  пропозиціями. Австрія, в якій теж жили і почили деякі знаменитості, не відстає від сучасних тенденцій.

Чого-чого, а незвичайних поховань там предостатньо, і навіть далеко ходити не треба. Перше, що показують будь-якому туристові в Відні – собор Святого Стефана. Прямо під величезною готичною будовою знаходяться катакомби з декількома потаємними входами. Колись, за часів епідемій чуми, всі приміщення були просто забиті трупами. Труни звалювали одну на іншу. Під вагою нових надходжень старі саркофаги ламалися, і останки жертв страшної хвороби залишалися лежати на холодній підлозі. Такий доля очікував, звичайно, тільки простолюдинів. Аристократів і священиків чинно ховали навіть за часів епідемій.

У ХIХ столітті, через те, що рівень підземних вод у Відні піднявся, більшість приміщень катакомб було очищено і закрито для відвідувачів назавжди. Але дещо можна побачити і сьогодні: до уваги туристів представлений грот, де у величезних литих саркофагах покояться кардинали, священики, що служили в соборі, і кілька герцогів, що були у родинних стосунках з Габсбургами.

За два кроки від собору Святого Стефана знаходиться невелика церква – Капуцинеркірхе. На початку ХVII століття в її нижній межі було вирішено закласти так званий «кайзерівський» грот, в якому б спочивали покійні представники імператорського прізвища. Поступово кількість померлих поповнювалося, і грот кілька разів доводилося розширювати. Бронзові саркофаги, в яких поховані Марія Терезія, кайзер Леопольд, імператриця Анна, кайзер Франц Йосип і ще кілька поколінь європейських правителів, по праву вважаються витворами мистецтва.

Природно, в Австрії ховали не тільки правлячих осіб, а й простих смертних, а також представників світу мистецтва. Приміром, на кладовищі Святого Марка у Відні похований найпопулярніший композитор усіх часів і народів Вольфганг Амадей Моцарт. Кладовище Святого Петера в Зальцбурзі вважають одним з найдавніших і найкрасивіших у світі, а цвинтар Йозефсдорфер Вальдфрідхоф, розташований посеред лісу на вершині гори Каленберг у Відні, – найромантичнішим. За легендою там традиційно ховали жертв нещасливого кохання, померлих від горя, або тих, що наклали на себе руки.

Найсумніше з останніх притулків в Австрії – «Кладовище безіменних» у Відні. Про жодне інше поховання в світі не складено стільки балад, не написано стільки сумних пісень. Це єдине в світі кладовище, де поховані тільки потопельники – жертви річки. В районі Зіммерінг, на стику Дунаю і Дунайського каналу річка вигиналася і сильною течією викидала на берег трупи загиблих рибалок, матросів, самогубців. Багато з них настільки довго перебували у воді, що впізнати їх було практично неможливо. Ще в середині ХIХ століття поруч з тим місцем, куди річка викидала свої жертви, вирішено було закласти кладовище. Спочатку безіменних потопельників ховали прямо біля води, пізніше могили перенесли подалі від річки і загородили кам’яною стіною. Зараз недалеко від кладовища знаходиться сучасний порт, при будівництві якого було змінено напрям течії. Утоплеників, яких тепер і так практично немає, більше не виносить плином на берег, але кладовище залишилося на колишньому місці. Над кожною з 104 уцілілих могил – простий залізний хрест. На плитах не побачиш імен, але вказані дата і причина смерті.

Молодий австрійський вчений Міхаель Тотшніг, що вивчає європейські традиції поховань, вважає, що ні в одному іншому місті світу так, як у Відні, не приділялося уваги смерті і похорону.